Мова – це душа народу, у якій гомонить історія і зоріє майбутнє. Але щоб це відчути, мову треба любити. Саме ці слова стали лейтмотивом великого свята, що відбулося 20 лютого в Харківському кооперативному коледжі. Напередодні Міжнародного дня рідної мови студенти та викладачі зібралися разом, щоб засвідчити: українське слово – це наша сила, пам’ять і незламна зброя.
Організаторкою та справжньою натхненницею заходу виступила викладачка української мови та літератури Тамара Вікторівна Лавренко. Завдяки її зусиллям подія перетворилася на творчий діалог поколінь, де класична спадщина переплелася з болючими реаліями сучасності.
Свято відкрилося теплими словами про сиву глибину віків, з якої бере початок наше слово. Атмосферу затишку та національного колориту миттєво створила Анна Сєра, виконавши народну пісню «Чом ти не прийшов…» Її голос нагадав кожному присутньому про неосяжну красу українського мелосу. Теплу родинну атмосферу створила пісня у виконанні Горбенко Вікторії «Україна – це ти», і ми відчули, як багато значать для дитини татові слова, мамині пісні. Любов до мови народжується в родині – з колискових, зі щирих розмов, із батьківського слова.
Поетична частина заходу була сповнена глибоких смислів, які можна відчути тільки серцем. Маргарита Леонова блискуче продекламувала сильний у праведному гніві вірш Юрія Рибчинського П’ята ранку…». Дарина Мурашова змусила замислитися над цінністю людської гідності, щиро прочитавши безсмертні рядки Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина». Символом віри у перемогу прозвучав вірш Лесі Українки «Contra spem spero!» у виконанні Маргарити Сінельник.
Найбільш емоційним моментом став блок, присвячений сучасним митцям, чиї голоси назавжди замовкли через російську агресію. Єлизавета Горина розповіла про долі Вікторії Амеліної, Максима Кривцова, Миколи Кравченка та Гліба Бабіча – голоси «розстріляного відродження» нашого часу. Цю тему продовжила Олександра Черепня, поділившись історією свого земляка – закатованого окупантами письменника Володимира Вакуленка. Його приклад мужності став для студентів уроком справжньої вірності своїй землі та своїй мові, а дитячі вірші зі збірки «Татусева книга», щиро й ніжно прочитані Олександрою, просто вималювали картину родинного затишку в теплій оселі, в мирній країні.
Сучасна українська мова, це не лише література, а й активне соціальне життя. Мене по-справжньому захопило соціологічне дослідження, яке ми провели напередодні Дня рідної мови з метою аналізу ставлення студентської молоді до мовного питання. Результати цього дослідження, які я презентувала для всіх присутніх на святі, дали всім можливість усім усвідомити, що молодь обирає шлях «лагідної українізації», де патріотизм органічно поєднується з повагою до особистості. І будемо вірити, що кожен з нас зрештою зробить необхідні кроки, щоб ця лагідна українізація виявилась-таки дієвою.
Практичні можливості вдосконалення мовлення презентувала Марина Остапєєва, яка розповіла про безплатну «прокачку» власного мовлення на платформі «Є-мова». Її виступ став корисним орієнтиром для тих, хто прагне говорити українською впевнено й грамотно.
Поліна Луганська по-справжньому надихнула аудиторію розповіддю про культурний проєкт «МУР», довівши, що українська культура може бути сучасною та драйвовою.
Найбільш емоційним та неочікуваним моментом став фінал зустрічі, коли простір заполонили знайомі акорди гітари. Тамара Вікторівна Лавренко виконала пісню «Старі фотографії». Це було неймовірно щиро. У цю мить кожен відчув: мова – це дійсно міст між поколіннями. Вона, як старі світлини, зберігає пам’ять про тих, хто був до нас, і зігріває тих, хто йде за нами. Це стало тим символом єдності, який неможливо забути.
Цей день залишив у душах студентів не лише нові знання, а й приємний післясмак від того, що ми – одна велика, талановита та незламна українська родина.
Баличева Надія, голова радіомовлення коледжу
