День Перемоги – знаменне свято, яке є символом миру, високого патріотизму, незламного прагнення до свободи та незалежності нашої держави. Цей день для всіх нас – живе джерело глибокої людської шани до тих, хто боронив рідну землю ціною власного життя. Так важливо вкласти в юні душі сьогоднішніх п’ятнадцятилітніх незгасиму пам’ять про тих, кому ми завдячуємо мирним життям. Вдячність і шану героям минулої війни і нинішньої…
Традиційно в коледжі напередодні Великої перемоги студенти і викладачі проводять уроки – реквієми, покладють квіти до Вічного вогню.
А на сцені коледжу учасники художньої самодіяльності в літературно-музичній композиції «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» відтворюють події майже 80-річної давнини… Квітуча весна, щасливі випускники шкіл кружляють у вальсі – і раптом чорним крилом накрила рідну землю на довгі роки війна.
Зворушливі Єгор Долгополов і Покотило Вікторія в інсценованому вірші «Вісімнадцять було нам в ту пору ясну»… Тихо в актовій залі, ветерани коледжу із сльозами спогадів на очах. А на сцені Валентина Ільченко із тугою в серці читає поезію «Благословляла мати сина…. А синові сімнадцять літ…»
«Які страшні сліди залишила Друга світова війна. В Україні загинув кожен шостий громадянин, – із скорботою в голосі промовляє ведучий Іван Явтушенко. – Як дорого коштує перемога. Але ми все витримали – і перемогли!»
Сумно і тяжко спливає хвилина мовчання, лише стукіт серця супроводжує на екрані імена загиблих викладачів і працівників коледжу – учасників бойових дій ІІ Світової: пам’ятаємо всіх загиблих, цінуємо подвиг кожного, перемагаємо…
До щему в серці пронизало глядачів хвилювання від ліричного танцю «Журавлі» у виконанні танцювальної студії «Перлина».
Квіти і щирі привітання присутнім у залі ветеранам коледжу.
«Зараз на сході нашої країни йде війна, – говорить Анастасія Петрова, – та українські бійці не здають своїх позицій, вони борються за нашу незалежну Україну, за свої родини, за дітей та батьків».
«Я хочу щоб не було війни!» – проникливо співає солістка хору Катя Власова.
Літературно-музична композиція добігла кінця, але ніхто не поспішає покидати актову залу. У скронях кожного присутнього стугонять слова, як молитва:
«Пам’ятаємо. Цінуємо. Перемагаємо!»
Н.І.Чепігіна
